Архітектура

Архітектурна традиція на теренах України дуже давня. Збереглися рештки великих архітектурних комплексів, що існували тут ще до нашої ери. Це грецькі поліси Причорномор’я та Криму – наприклад, Херсонес, Ольвія, а також інші, зокрема Більське городище (VII–III ст. до н.е.), яке вчені ідентифікують з прадавнім містом Гелон, описаним Геродотом.

Автентична українська архітектура почала формуватися у IX-X ст., коли на теренах України виникла централізована держава – Київська Русь. Спочатку всі споруди – укріплення, палаци, церкви – будувалися з дерева. Основною структурою будівель спрадавна був зруб, зведений з горизонтально покладених колод із шатровим верхом. Традиція спорудження зрубів збереглася аж до початку ХХ ст. Навіть сьогодні подібні зруби використовуються під жилі приміщення, їх можна побачити, приміром, у Чернігові.

Разом з прийняттям християнства в Київській Русі з’явилися будівлі візантійського стилю, найкращим прикладом якого є Софійський собор у Києві (XI ст.), що зберігся до нашого часу, зазнавши, втім, суттєвої барокової перебудови.

Візантійський стиль, відколи потрапив до Русі, почав активно реформуватися у співдії з автентичними уявленнями про будівництво й орнаментування. Внаслідок такого реформування з’явилися витягнуті вгору бані київських церков, специфічна кольорова гама розписів, фресок і мозаїк.

Після татаро-монгольської навали будівництво на території України підпорядковується завданням оборони. У XII-XV ст. будуються переважно фортеці з баштами, укріплені монастирі, замки у Кам'янець-Подільському, Львові, Луцьку, Кременці, Білгороді-Дністровському. Їхні стіни високі та неприступні, але на деяких можна побачити декоративний орнамент у вигляді української плахти або вишиванки, викладений з червоної цегли. Найкращим прикладом є Хотинський замок у Чернівецькій області зі стінами 30-35 м заввишки, який чудово зберігся до сьогодні.

Монастирі - фортеці XV ст. теж схожі на замки. Головний собор монастиря стояв або посеред двору, або в системі оборонних стін. Храми були обов’язково пристосовані до оборони, адже нерідко траплялося, що вони ставали притулком від ворога не лише для ченців, але й для мирян.

У XVI-XVII ст. на Україні розповсюдився стиль Ренесансу. Найбільш яскраво він відобразився в архітектурі Львова. На одній з центральних площ цього міста майже повністю зберігся ренесансний ансамбль будинків, естетичною домінантою його є так звана Чорна Кам’яниця – чорна будівля в оточенні світлих. Нашарування епох та поєднання різних архітектурних стилів в архітектурному ансамблі Львова роблять місто справжнім музеєм під відкритим небом. Історична центральна частина Львова зарахована ЮНЕСКО до культурної спадщини людства.

Прихід Ренесансу мав також велике значення для подальшого розвитку українського зодчества, особливо українського бароко. Барокове мистецтво й архітектура, що були вершиною мистецьких досягнень у західній та східній Європі, отримали високу оцінку в Україні XVII ст. і, поєднавшись тут з місцевим мистецтвом, особливо цегляною кладкою, створили новий неповторний стиль українського бароко. Завдяки активній будівельній діяльності гетьмана Мазепи, стиль бароко в Україні ще називається “Мазепинським стилем”. На жаль, більшість шедеврів українського бароко не збереглися – частково через більшовицьку політику руйнації храмів, частково через те, що специфічне відгалуження цього стилю – так зване “козацьке бароко” – було представлене дерев’яними церквами.

У XVIII ст. в українському бароко відбувалися зміни – фасади штукатурили та прикрашали ліпниною, прикладом чого є Покровська церква збудована за проектом видатного українського архітектора Григоровича-Барського.

Бароко – стиль архітектурних ансамблів. Більшість ансамблів українських монастирів складалося в різні часи, часто – ще в давньоруський період, але їх остаточне формування відбулося в епоху бароко, коли всім будівлям надавалося єдине стильове обличчя (монастирі Придніпров’я та Лівобережжя України, Софійський ансамбль, Видубицький монастир у Києві).

З кінця XVIII ст. в Україну прийшов класицизм, так званий міський стиль, характерною рисою якого було значне зменшення церковного будівництва, перевага надавалася палацам та громадським будівлям. У цей час за проектом італійського архітектора Растреллі було збудовано Маріїнський палац, що є сьогодні державною резиденцією Президента України.

В архiтектурі кiнця XIX – початку XX столiття вирізняється постать Владислава Городецького. Особливо завдячує йому Київ, прикрашений неповторними будiвлями в стилi модерн (будинок з химерами), неокласицизму (Музей старожитностей і мистецтва, нині Національний художній музей), неоготики (Миколаївський костел, нині Національний будинок органної музики), мавританської архітектури (караїмська кенаса, нині Будинок актора).

У 1910–1920 рр. отримав розповсюдження стиль необароко – спроба поєднати традиції “високого мазепинського бароко” із досягненнями європейського модерну.

Комуністичний режим зруйнував чимало визначних будівель, які пізніше були внесені до офіційних списків пам’яток архітектури (Михайлівський Золотоверхий і Микільський військовий собори в Києві, Троїцький собор у Глухові тощо). Сьогодні деякі з них, наприклад, Михайлівський, відбудовані.

Окремою сторінкою української архітектури можна назвати архітектуру народну. Оскільки дерев’яні пам’ятки потребують особливого догляду, ці взірці архітектури часто перевозяться в спеціальні заповідники. Найвідомішими з них є Музей народної архітектури та побуту України, що знаходиться біля селища Пирогово у Києві, та Шевченківський гай у Львові.