Музика

Музичність та співучість є одними з найхарактерніших рис українського народу. Давньоукраїнські музики зображені на фресках Софії Київської, але на теренах України музика лунала набагато раніше – ще 20 тисяч років тому. Саме такий вік мають музичні інструменти з бивнів мамонта, знайдені київськими археологами в околицях древнього міста України – Чернігова.

Міські музики були неодмінними учасниками всіх церемоній, процесій, ритуалів, обрядів. Календарно-обрядовий (веснянки, колядки) та родинно-обрядовий (весільні пісні) фольклор, який дійшов до наших часів, своїм корінням сягає у княжу добу і досі зберігає чимало архаїчних рис.

Уже в XIV–XVII та ХVІІІ ст. українські музиканти прославилися за межами України. Їх імена можна знайти в хроніках тих часів серед придворних музикантів, зокрема при дворі польських королів.

У цей же період зароджуються історичні думи та пісні – одне з найяскравіших явищ української народної музики, своєрідний символічний код національної історії та культури. Вони складалися переважно козаками і про козаків. Народних мандрівних співців, які водночас були творцями і виконавцями історичних пісень та дум, називали кобзарями.

Цей яскравий період в історії української культури був позначений впливом так званого „козацького бароко”, а тому витоки української музичної традиції значною мірою лежать в бароковому стилі. Найвідомішими осередками музичної освіти тієї пори були Глухівська співоча школа та Києво-Могилянська академія. З їх стін вийшли найяскравіші зірки української музики XVII-XVIII ст.: Дмитро Бортнянський, Максим Березовський та Артемій Ведель, які створили цілу епоху у вітчизняній хоровій музиці. Бортнянський і Березовський отримали музичну освіту в Італії, зокрема Березовський навчався в музичній академії в Болоньї у відомого музичного теоретика Мартіні одночасно з Моцартом і був зарахований до числа найздібніших випускників академії. Бездоганно засвоївши європейську техніку композиції, ці українські композитори не пішли шляхом копіювання західних зразків, а створили твори, більшість з яких побудовані на національних мелодичних основах. Духовна музика Д.Бортнянського, М.Березовського та А.Веделя досі звучить у церквах слов’янського світу.

У цю ж добу високо розвинулася техніка акапельного співу, що має вплив на українську музику і сьогодні: львівський професійний акапельний чоловічий колектив „Піккардійська терція” є однією з візитівок сучасної української музики.

Музиканти-професіонали ХІХ ст. охоче обробляли народні пісні, які виконувалися талановитими аматорами у супроводі народних інструментів – кобзи, бандури, цимбал, скрипки, ліри та ін. Впливом українського фольклору позначені українські опери ХІХ ст. – С.Гулака-Артемовського „Запорожець за Дунаєм” (перша українська опера), М.Лисенка „Тарас Бульба”, „Наталка Полтавка”, „Утоплена” та „Різдвяна ніч”, а також стилізації й обробки народних пісень М.Леонтовича, О.Кошиця, М.Лисенка, К.Стеценка. Мотиви українських народних пісень звучать і в творах Л.Бетховена та Ф.Ліста.

Україна дала багато виконавських талантів класичної музики світового рівня – це і геніальний піаніст-віртуоз Володимир Горовиць, оперні співаки минулого (Соломія Крушельницька) та сучасності (Вікторія Лук’янець, Володимир Гришко, Валентин Пивоваров, Роман Майборода, Тарас Штонда, Михайло Дідик), відомий диригент Роман Кофман, який у 2004 році став головним диригентом Боннської опери і Бетховенського симфонічного оркестру в Бонні.

У ХХ ст. українська музика розвивалася в руслі загальнокультурних і естетичних шукань світової музики. 60-80-і рр. були позначені впливом так званого „шістдесятництва”. Це був період розквіту авторської пісні, у якій великого значення надавалося словам (О.Івасюк, Т.Петриненко, І.Білозір). Паралельно започатковувалися також типово модерні музичні та музично-поетичні проекти. Це, насамперед, сатиричний театр „Не журись!” В.Морозова (70-і рр.), а також гурт „Мертвий півень” та рок-бардівська група „Плач Єремії” (друга половина 80-х рр.).

На сучасній українській сцені представленні майже всі музичні напрями: від фолку до acid джазу. Активно розвивається клубна культура. Популярність багатьох українських поп-виконавців – Софії Ротару, Ірини Білик, Олександра Пономарьова, ВІАГРА, Ані Лорак, Вєрки Сердючки – давно перетнула кордони України і утвердилася в країнах СНД. Українська співачка Руслана, яка синтезувала у своїй музиці фольклорні мотиви карпатського регіону, стала переможницею конкурсу „Євробачення – 2004” і зараз успішно гастролює світом.

Тенденція до використання фольклору сучасними українськими музикантами стає дедалі виразнішою. Одним з перших почав використовувати народні мотиви у рок-музиці у другій половині 80-х рр. уже легендарний гурт „Воплі Відоплясова”. Спираючись на фольклорне підґрунтя, нову самобутню українську музику творять „Скрябін”, „Мандри”, „Гайдамаки” Тарас Чубай, Марійка Бурмака та багато інших виконавців Свідченням зростаючого інтересу до фольклору стало започаткування в Україні двох фестивалів етнічної музики – „Країна мрій” у Києві, організатором якого виступив вокаліст групи „Воплі Відоплясова” Олег Скрипка та „Шешори” на Івано-Франківщині.

В Україні проходять численні музичні фестивалі: „Перлини сезону”, „Таврійські ігри”, „Чайка”, „Червона рута”, які надають шанс багатьом молодим виконавцям вийти на велику сцену”. У свій час на фестивальних сценах були „відкриті” такі популярні сьогодні в Україні гурти як „Океан Ельзи”, „Танок на майдані Конго”, „Грін Грей”, „Тартак”, які успішно завойовують музичний простір зарубіжних країн.