Малярство

Розвиток образотворчого мистецтва в Україні веде свій відлік з прадавніх часів. Знахідки археологів, зокрема, періоду трипільської та скіфської культур, вирізняються майстерною технікою виконання і засвідчують високий мистецький рівень витворів предків сучасних українців.

Повніше дійшли до нас зразки мистецтва Київської Русі, яке розвивалося в загальному руслі середньовічної європейської культури і було пов'язане з церквою і християнською вірою. Провідні жанри образотворчого мистецтва Руської держави – мозаїка, фреска, іконопис та книжкова мініатюра. Цілий світ давньоруського мистецтва в єдиному ансамблі архітектури, живопису і декоративно - прикладного мистецтва дійшов до нас у київському Софійському соборі, який зберіг єдині в усій Європі зразки світського монументального живопису ХI ст. Аж до XVII ст. головними художніми творами в Україні залишалися ікони.

Перехідну роль між іконописом і світським портретним живописом займали так звані парсуни – портрети, виконані прийомами іконописної техніки. Заможні сім'ї козацької старшини масово замовляли свої портрети. Розквіт світського портретного живопису припадає на другу половину XVIII ст. В цей же час багато талановитої української молоді навчається в петербурзькій Академії мистецтв. Так, найвідоміші художники Росії того часу: Д.Левицький – родом з Києва, В.Боровиковський – з Миргорода. Українцем був творець історичного жанру російського академічного мистецтва А.Лосенко.

В ХІХ ст. на східноукраїнських землях спостерігалася певна українсько-російська єдність в образотворчому мистецтві. Хоча на той час головним центром освіти в Російській імперії продовжує залишатись Академія мистецтв у Петербурзі, багатьох художників приваблює Україна – “нова Італія”, як її тоді називали.

Відомий російський художник В.Тропінін говорив, що Україна замінила йому Академію. Він багато років жив і працював на Поділлі і присвятив українській темі велику кількість портретів: “Дівчина з Поділля”, “Хлопчик з сокирою”, “Весілля в селі Кукавці”, “Українець”, “Портрет подільського селянина”.

У Петербурзькій Академії мистецтв навчався і геніальний український поет і художник Т.Шевченко, проте зовнішні обставини – заслання та заборона малювати – перешкодили розкритися в повній мірі його живописному таланту. У романтичних картинах “Селянська родина”, “Циганка - ворожка” та інших уже помітний відхід від чистого академізму. Різнобічний талант митця досяг висот і в художній графіці (серія “Живописна Україна” тощо) – 1860 року Т.Шевченку було присвоєно звання академіка гравюри Петербурзької академії мистецтв.

Тісно пов’язаною з Україною була доля великого художника - мариніста І.Айвазовського, який значну частину життя провів у рідній Феодосії і заповів цьому місту свою картинну галерею. Українська тема звучить у таких його роботах як “Очерети на Дніпрі поблизу містечка Алешки” та унікальній для художника жанровій картині “Весілля на Україні”.

Новаторською для пейзажу стала творчість А.Куїнджі, який народився поблизу Маріуполя. Перша ж виставлена ним картина – “Ніч на Дніпрі” – стала сенсацією в Петербурзі. Художник володів тонким мистецтвом передавати на полотні гру світла і повітря.

Головна тенденція образотворчого мистецтва другої половини XIX – рух до реалізму – з найбільшою силою прозвучала у творчості членів “Товариства пересувних художніх виставок”. Найзнаменитіший живописний портрет Т.Шевченка написано ініціатором створення та ідейним керівником товариства передвижників І.Крамським. Багато художників - передвижників були родом з України: М.Ге, О.Литовченко, М.Ярошенко.

Родом з - під Чугуєва був російський художник-реаліст І.Рєпін. Він часто приїжджав на батьківщину, не раз гостював у маєтку Качанівка українських меценатів Тарновських. У Качанівці Рєпін створив перші етюди до знаменитої картини “Запорожці пишуть листа турецькому султану”.

Видатним майстром побутового жанру був М.Пимоненко. Більшість його робіт, написаних на теми селянського життя, відрізняються щедрістю, емоційністю, високою живописною майстерністю: “Святочні ворожіння”, “Весілля в Київській губернії”, “Проводи рекрутів”, “Свати”, “Жнива”, “По воду”, “Ярмарок”, інші. Пимоненко – автор близько 715 картин і малюнків. Він один з перших у вітчизняному малярстві поєднав побутовий жанр і поетичний український пейзаж, заснував у Києві художню школу.

„Шукачем сонця” називали В.Орловського, одного з основоположників нового українського реалістичного пейзажу. Найкращим українським портретистом кінця XIX – початку XX століть вважається О.Мурашко – учень Рєпіна.

Поєднання мистецтва з усвідомленням національної ідеї вперше відбувається в творчості С.І.Васильківського. Свою майстерність він повністю віддає Україні: пише пейзажі Подніпров'я, Поділля, Слобожанщини, архітектурні пам'ятники, жанрові картини, історичні полотна (зокрема “Козаки в степу”, “Козача левада”, портрет Т.Шевченка). Одночасно вивчає і збирає пам'ятки старовинного українського мистецтва. У 1900 р. Васильківський спільно з художником-баталістом М.Самокишем створює альбом “З української старовини” (1900 р.), коментарі до акварелей Васильківського пише історик Д.Яворницький.

Розвиток живопису в Україні у післяреволюційні роки на початку ХХ століття проходив у боротьбі художніх течій і напрямів. Поряд з тими, хто стояв на позиціях традиційного реалізму, творили прихильники футуризму, формалізму (наприклад, розписи В.Єрміловим Харківського партійного клубу). Крім масових агітаційних форм образотворчого мистецтва, помітного прогресу досягла станкова графіка та живопис. У галузі станкової графіки працювали М.Жук, І.Падалка, В.Заузе. У живописі найбільш відомими були полотна К.Костанді, Ф.Кричевського, О.Мурашка, М.Самокиша. Г.Нарбут оформив перші українські радянські книги і журнали “Мистецтво”, “Зорі”, “Сонце труда”. У Західній Україні в перші післяреволюційні роки працювали І.Трут, О.Монастирський, І.Курплас.

Київський художній інститут став справжнім центром авангардного образотворчого мистецтва. Сюди в цей час повертається всесвітньовідомий Казимир Малевич – основоположник супрематизму, в якому зображення складалося зі сполучень найпростіших геометричних фігур. Значний вплив на творчість Малевича, за його власними словами, справили культура і побут українського села.

Яскравою сторінкою став український авангард початку століття, представлений іменами художників О.Богомазова, М.Бойчука, А.Петрицького та інших. М.Бойчук започаткував новий напрям монументального мистецтва ХХ ст. неовізантизм, поклавши в його основу органічне поєднання традицій давньоруського іконопису з конструктивними особливостями візантійського живопису. На жаль, багато видатних художників (М.Бойчук, В.Седляр, І.Падалка та інші) були знищені комуністичним режимом в часи репресій.

Український живопис 60-80 рр. ХХ століття, характеризувався негативними тенденціями партійного диктату соцреалізму, що насаджував народницький академічний стиль XIX ст., пропагандизм і догматичність. Крім того, згідно з гаслом про те, що мистецтво повинне бути зрозумілим “широким масам трудящих”, на творчий експеримент, пошук нових форм була фактично накладена заборона. Водночас, продовжували творити такі видатні художники, як О.Шовкуненко, Т.Яблонська, М.Дерегус, В.Касьян.

Сьогодні твори Т.Яблонської, І.Марчука, Ф.Гуменюка, А.Чебикіна, О.Бородай та інших відомі далеко за межами України.

Поряд з канонічним та академічним малярством ще з княжих часів в Україні розвивається унікальний жанр “народної картини”. Образи “Козака Мамая” та “Козака з бандурою” стали знаковими для українського мистецтва. Як елемент народного побуту, ці картини стали відображенням характеру і світогляду українського народу. ХХ ст. подарувало ціле гроно талановитих майстрів народного живопису, які у своїй творчості розвивають барвисті й фантастичні образи, породжені уявою і реалізовані за законами стилістики народного малярства XVIІІ – ХІХ століть і українського декоративного розпису. Це Ганна Собачко-Шостак, Параска Власенко, Наталя Вовк, Параска Хома, Марія Приймаченко, Никифор Дровняк, Катерина Білокур, Іван Сколоздря та інші.